П`ятниця, 21.07.2017, 17:31
Вітаю Вас Гість | RSS

Старосанжарська ЗОШ імені Оксани Мешко

Гаряча лінія
Національна дитяча гаряча лінія
Форма входу
Календар
«  Липень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31

Історія школи

Старосанжарська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів імені Оксани Мешко
 
         Історія Старосанжарської школи – невід’ємна сторінка історії освіти не лише Новосанжарщини, а й Полтавщини вцілому. Адже побудована вона на початку ХХ століття Полтавським земством як чотирикласна (на відміну від початкових, приходських, що були в більшості сіл) для всієї округи, що охоплював значну територію сучасних Полтавського та Новосанжарського районів. 95 років наша школа не просто була навчальним закладом для місцевих учнів, а й центром громадського життя села, пройшла всі її етапи розвитку, що й Павлиська школа, але на жаль, серед її талановитих педагогів не було ентузіаста, який зумів би, як В.О.Сухомлинський, так глибоко проаналізувати, розкрити й прославити свої освітянські традиції.

            1913 року Полтавське повітове земство прийняло рішення про будівництво чотирикласної школи в селі Мачухах. А член Державної думи Яків Миколайович Стенька, уродженець Старих Санжар, земський писар, навмисне зробив «патріотичну» помилку, зазначивши місцем будівництва містечко Старі Санжари.

            Будівництво двоповерхового цегляного приміщення розпочалося в 1913 році, а закінчилося 1914 року. Першими вчителями були Бублій Василь Ерастович, Данилевський Борис Михайлович, Бублій Параска Яківна. Прізвище першого директора – Дубовик, а його наступника – Забігайло Олександр. Цікаво, що перші вчителі, серед яких багато хто не мав дворянського походження і права вчитися в Маріїнській гімназії міста Полтави, змогли її закінчити заочно, дякуючи клопотанню В.Г.Короленка. про це збереглися спогади П.Я.Бублій: «В.Г.Короленко як авторитетна особа добився того, щоб мене, буцім-то його родичку, допустили екстерном на екзамен.

            Здала я все на «5», давала показовий урок для гімназисток з російської мови, свідоцтво на «звание народной учительницы» цілувала так, як Шевченко цілував «викупну» на волю. Почала вчителювати у 1910 році. Вчителювала 44 роки до 1954 року».

            Після революції 1917 року на базі земської школи було відкрито трудову чотирикласну школу, директором якої залишався Забігайло Олександр.

            У трудовій та двох підпорядкованих початкових школах у 20-х рр.. навчалося близько 200 учнів.

            У 1927 році школа стала семирічкою та була переведена на державний бюджет завдяки клопотанню батьківського комітету, очолюваного Рибасом Михайлом Іполитовичем, та колективу педагогів на чолі з Щербиною Павлом Івановичем.

            В учительський колектив улилося молоде поповнення – висококваліфіковані вчителі, випускники Полтавського інституту народної освіти: О.Ф.Сипко (новопризначений директор), Н.М.Моложава, П.П.Єфіменко (1927 р.), М.А.Кащенко, В.П.Єгунов (1929-1932 рр.). Вони не лише навчали учнів, а й очолювали громадсько-корисну роботу села, були артистами сільського драматичного колективу.

            У навчально-виховній діяльності вчителі втілювали педагогічні ідеї Бориса Грінченка та Костянтина Ушинського, з особливою повагою ставились до Т.Г.Шевченка, а твори «Кобзаря» декламували напам’ять на шкільних і сільських святах. У 1932 році в 10 класах навчалося до 400 учнів, працювало 20 учителів. Діяли групи лікнепу, вчителям допомагали учні 5-7 класів.

            У цей час школа під керівництвом Ф.Д.Деркача працювала в дві зміни, поповнювалось унаочнення, бібліотека мала п’ять шаф з книгами (бібліотекар Н.Ф.Шаповал), готувався перехід на середню (8-річну) освіту та навчання в одну зміну – ремонтувались два додаткових приміщення, музичне життя школи вирувало, дякуючи талану П.І.Мороза.

Навесні 1940 року був перший випуск учнів середньої школи. У роки Великої Вітчизняної війни на фронт пішли учителі та учні випускного класу. 17 вересня 1941 року фашисти прийшли і в наше село, отаборившись у приміщеннях школи, розташувавши тут навіть стійла для коней

Після звільнення Полтавщини під керівництвом К.П.Шила було відремонтовано три приміщення школи й 18 жовтня 1943 року заняття відновилися для 240 учнів, молодші класи були численніші. Учні приносили до школи столи, стільці, книги, яких не вистачало.

У школі активно працювала комсомольська та піонерська організації, влаштовувались художні вечори для односельців та військових частин, що були в селі; збирались кошти на військову позику, на танкову колону, на допомогу дітям-сиротам. Влітку діти заготовляли лікарські рослини для потреб армії, а вчителі та батьки-колгоспники (було 4 колгоспи) ремонтували приміщення.

З особливим піднесенням зустріли всі День Перемоги. У 1945 році Старі Санжари були перейменовані в Решетники на честь Героя Радянського Союзу І.Т.Решетника, школа стала Решетниківською.

У 1949 році у школу, що налічувала 403 учні, прибули вчителі: М.П.Птиця, В.Ф.Сафроніна, Н.Ф.Горобець, у 1950 році – Є.З.Цюпкало, М.В.Стовба, І.С.Комський, М.Д.Нагірна, П.Ф.Капісткін, С.Є.Скряга. У 1952 році директором був призначений Василь Павлович Яковенко. Дирекція порушила клопотання про відкриття середньої школи на базі семирічної.

У 1959 році в день Жовтневих свят всі учні йшли колонами в центр села, де урочисто відкривався пам’ятник загиблим воїнам. У 1961 році – широко вшановувалось 100-річчя з дня смерті Т.Г.Шевченка.

У 60-ті роки кількість учнів становить від 300 у 1959-1960 навчальному році до 388 у 1963-1964 навчальному році.

З 1963-1964 навчального року педагогічний колектив очолює Юрій Андрійович Олєйніков. Школа живе активним напруженим життям. Цього року особливо відзначилась учнівська виробнича бригада, очолювана Г.П.Манновою, – старшокласники успішно доглядали 50 га. колгоспної землі та працювали на навчально-дослідних ділянках, традиційним стає свято День урожаю (учитель біології Н.Г.Корчан).

52 учні та 5 учителів побували на екскурсії в Каневі, наступного року кращі піонерські загони відвідали місто Київ.

У 1964-1965 роках під керівництвом Р.П.Мисан у школі організована Ленінська кімната-музей, обрана рада музею в кількості 8 чоловік на чолі з ученицею 8 класу Олійник Галиною. Працювала також кімната Бойової Слави, що стала центром пошукової роботи. Червоних слідопитів гуртувала й націлювала Г.Д.Величко. 9 травня 1976 року відбулося урочисте перепоховання останків 4 воїнів, що до цього знаходилися в різних місцях, в центрі села, в братській могилі. Піонери загону імені Віті Хоменка (7-Б клас, класний керівник Н.М.Чопенко) листувалися з рідними загиблих воїнів, запросили на перепоховання. В урочистій події взяли участь: генерал-майор І.Ф.Литвиненко з Москви, Г.О.Курченко та дві його сестри вшанували свого брата Дмитра та інших полеглих.

У 1965-1966 роках підготовлено 29 спортсменів-розрядників (учитель фізичного виховання М.П.Величко).

1966 рік – на території шкільного городу 11-класники заклали сад, що плодоносить і донині. Гордістю школи на багато років стала теплиця. Цього року було започатковано традиційне свято «Голубого дзвінка» (останнього).

У 70-х роках педагогічний колектив, очолюваний Ю.А.Олійником (до 1974 р.), М.П.Птицею (1974-1975 рр.), В.Г.Зозулею (1975-1976 рр.), мав власні традиції у навчально-виховній і позакласній роботі. 25 педагогів-однодумців творчо використовували досвід А.С.Макаренка, О.В.Сухомлинського, учителів-новаторів. Зі щирою вдячністю згадують бувші учні своїх наставників: О.Н.Мешка, В.А.Мешко, Г.Я.Брюхач, О.М.Приліпко, Л.П.Жолоб, Р.П.Мисан, В.О.Коркіна, В.С.Сергієнко, О.І.Зозулю, А.К.Скляр, В.В.Базик, А.С.Базика та багатьох інших. Неодноразово кращими були визначені комсомольська організація школи та піонерська дружина імені І.Г.Решетняка. 19 травня – День піонерії – святкували біля великого піонерського вогнища.

Традиційними стали конкурси на кращу композицію до Дня визволення Полтавщини, вечір старшокласників до Дня Учителя, свята: День Комсомолу, річниці Жовтневої революції, свято Нового року, День Радянської Армії, 8 Березня, День Перемоги, Голубий дзвінок.

Під керівництвом вчительки української мови та літератури З.П.Кайди розпочали вивчення літератури рідного краю, провели зустріч з письменниками Т.Рибасом, А.Торлюн, Д.Косариком.

Славилась на весь район туристична команда, яку створив М.П.Величко. Протягом 1970-1984 років команда захищала честь району на обласних Туристичних зльотах. Успіху на обласних змаганнях сприяло бездоганне оформлення туристсько-краєзнавчих матеріалів, щоденників походів, про які дбала Г.Д.Величко, організатор позакласної роботи, ентузіаст пошукової справи, пізніше – засновник сільського музею.

У 1980-1990 роках в Решетниківській середній школі відбулася зміна поколінь педагогів. Пішли на заслужений відпочинок, віддавши освітянській ниві 20-30 і більше років, учителі початкових класів М.О.Приліпко, Г.Я.Брюхач, В.А.Мешко, Л.П.Жолоб, учителі-філологи З.П.Кайда, Н.М.Чопенко (завуч), математик Н.Н.Соколенко, учитель музики і співів Н.К.Скляр, подружжя М.П.Величко і Г.Д.Величко. Їм на зміну прийшли В.В.Дудка (російська мова та література), С.Г.Кибкало (історія), Т.С.Матяшенко (біологія), В.В.Забічук (фізична культура), В.В.Мазниця (музика та співи), Т.В.Шийко, Н.М.Жолоб, Л.М.Яковенко (початкові класи), О.Г.Жолоб (історія), Г.К.Інда (французька мова), Л.О.Дзюбан (українська мова та література). Колектив очолив С.Г.Кибкало, з 1998-1999 н.р. – В.В.Дудка. У школі було 220 учнів, напруженим і цікавим було їх життя.

У 1990-1992 роках проведено капітальний ремонт школи, навчання початкових класів організоване на базі дитсадка «Дзвіночок», де були всі умови для навчання шестирічок, школа знову стала Старосанжарською.

Проголошення незалежності України поступово вносило зміни і в навчально-виховний процес. На зміну радянським святам прийшли державні та національні, зміцнились зв’язки сім’ї та школи. Особливо вдалою формою виховної роботи стали родинні свята. На вимогу часу в школі було створено команду КВК, агітбригаду «Еколог», що дев’ять разів була переможцем районних оглядів-конкурсів. Душею цих колективів, як і багатьох починань та заходів стала педагог-організатор В.Г.Ітякіна. Учитель фізкультури В.В.Забічук згуртував баскетбольну команду, неодноразового переможця районних і зональних змагань.

З 1995-1996 навчального року учителі школи – активні учасники конкурсу «Учитель року», найуспішніше виступила О.М.Яковенко, що перемогла в районному турі і стала лауреатом обласного етапу конкурсу «Учитель року – 2008» серед вчителів початкової школи.

З 2002 року школа носить ім'я О.Я.Мешко, відомої громадської діячки, правозахисниці, уродженки села.

Під керівництвом В.В.Дудки колектив школи успішно вирішує завдання, що стоять перед закладами освіти.

З 1940 року школа видала атестат про середню освіту 1153 учням, серед яких 22 золотих і 14 срібних медалістів.

Серед випускників – гордість не лише Старих Санжар, а й усієї країни: заслужена артистка України Н.І.Кривень (Мошенець), відомий художник В.І.Коркішко, директор Полтавського заводу ГРЛ Г.М.Кожушко, член-кореспондент Академії наук Російської Федерації М.І.Козаченко, ведучий спеціаліст Українського центру підготовки космічних польотів Г.М.Баля, директор «Мазда-моторс-сервіс» В.П.Фетч.

Цей коротенький нарис з історії школи укладено на основі матеріалів шкільного музею та літописів, що ведуться з 60-х років.

 

 
 

 

             

Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Copyright MyCorp © 2017
Зробити безкоштовний сайт з uCoz