Психологічні поради батькам

Усе найкраще, що є на землі, починається з сім’ї. Без неї, як без природи, людство обійтися не  може. Мамина ласка, бабусина доброта, дідусева мудрість, тепло хатнього затишку в колі    рідних на все життя залишають глибокий слід у душі та серці кожної дитини. Українська сім’я  є першою школою національного виховання, світлицею моральних чеснот, формування пошани до рідної мови, народних звичаїв.

З перших днів появи дитини на світ сім’я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, у домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності.

Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група мають свої традиції, звичаї, обряди та свята, становлення яких відбувалося протягом багатьох століть. Традиції — це ті найміцніші елементи, що об’єднують і цементують окремих людей в один народ, в одну націю, підтримуючи її цілісність та зв’язок між поколіннями. Народні традиції охоплюють усі сфери людського життя, регулюючи сімейні та суспільні відносини. Українська родинна система виховання, яка історично склалася протягом багатьох віків нашим народом, головним об’єктом виховання визначає дитину, а суб’єктами – батьків, родину, громадськість. У результаті виховних дій мільйонів людей сформувався певний педагогічний досвід, який згодом викристалізувався у велику педагогічну мудрість — народну педагогіку.

Отже, народна педагогіка є сумою здобутих народом знань і вмінь у справі виховання й навчання. Цілі, завдання й засоби народної педагогіки відображені у фольклорі (казках, легендах, приказках, піснях), а також іграх, мистецтві, музиці, святкових обрядах і традиціях трудового й сімейного виховання.
Родина закладає фундамент вихованості, який визначається особливою міццю, бо будується на грунті глибоких емоцій, любові між батьками і дітьми, теплі кровних відносин. Педагогічний ідеал народної педагогіки — сім’я повна, багатодітна, зі сприятливою для виховання дітей педагогічною атмосферою. Виростаючи в родинній атмосфері добра, моральних чеснот дитина формується як гармонійно розвинута особистість. Головна мета сімейного виховання — сформувати справжню людину, наділену найкращими людськими якостями: високоморальну, здорову тілом і душею, сильну розумом.

Засобом досягнення головної мети народного виховання є народні традиції, які передаються з покоління в покоління, змалку формуючи в дитини необхідні якості та звички. Основою виховання є праця. Існує родинна традиція, за якою кожний член сім’ї, у тому числі й дитина, обов’язково трудиться, бере на себе частину загальних турбот та обов’язків. Величезний вплив на дитину справляють домашня обстановка, побут у сім’ї, тому існують естетичні традиції, які привчають дитину любити та берегти красу, шанувати рідний дім та батьків. Родинна обрядовість, яка виступає засобом саморегуляції людського життя. Родинні обряди охороняли цінність сімї, зберігали святість людських стосунків.

Родинне правильне виховання служить для наслідування в усіх прийдешніх поколіннях. Українська родина, як виховна організація володіє великим педагогічним потенціалом, який має бути плідно використаний у сучасному вихованні. Народні традиції та обряди мають бути використані в навчанні, побудованому на етнопедагогічній основі. Новий підхід у вивченні народознавства — актуальна потреба сучасної дидактики, органічна потреба духовного відродження української нації.

Наші предки славили силу і міць, велич і красу своєї родини, оспівували її високі моральні якості в піснях, прислів’ях, приказках: «Свого роду не цурайся», «Нема краще в світі, як рідня», «Від родини йде життя людини», «Без сім’ї нема щастя на землі».

Українці розглядали сім’ю, як святиню, а виховання дітей, як святий обов’язок батьків. Століттями складалися традиції сімейного виховання, вироблялися основні його принципи, серед яких народна педагогіка головну роль відводила трудовому вихованню, як першооснові життя суспільства. («У праці — краса людини»). У народі застерігали: неробство веде до нещастя. Потреба й уміння працювати — це те найкраще й найцінніше, що можуть залишити батьки своїм дітям. Трудове виховання становить основу народної педагогіки. («Без труда немає плода»). Навіть народження дитини народною свідомістю сприймалося як прихід на світ нового трудівника чи трудівниці. Тому найперші магічні дії, коли дитина побачила світ, були спрямовані на те, щоб прищепити їй працелюбність. Зав’язуючи пуповину хлопцеві, баба-повитуха бажала, щоб той «книжку читав і дрова рубав», а дівчинці — «аби хліб жала, на сорочку пряла».

Отже, народна педагогіка — високоморальна. Вона високо підносить достоїнство людини, спонукає її розвивати свої найкращі риси. Уся виховна система спрямовувалась на вихованні людяності, високих моральних почуттів і рис, любові до вітчизни, шанобливого ставлення до людей праці, до всього свого, рідного.

У вихованні дитини брала участь вся сім’я. Перебуваючи у сімейному колі, дитина була предметом виховання й водночас суб’єктом засвоєння традиційних норм співжиття родинних взаємин.

Ефективність виховання дітей у сім’ї залежить від її непорушного авторитету, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов’язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створені та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя.

Сім’я та сімейні цінності відіграють основну роль у вихованні і становленні дитини. До сімейних цінностей в першу чергу відносяться любов, взаєморозуміння, підтримка та повага один до одного. Завдання батьків — створити навколо дитини атмосферу любові й тепла, закласти в основу її майбутнього життя максимум корисного, світлого й доброго.